Відповідно до п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» право на відстрочку від призову під час мобілізації мають, зокрема, чоловіки, які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду.
З цього приводу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 року у справі №201/5972/22 дійшла висновку про те, що факт самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків є спором про батьківські права та обов’язки, а тому підлягає вирішенню в позовному провадженні, а не в порядку окремого провадження.
Таким чином, така категорія справ підлягає розгляду в позовному провадженні, оскільки існує спір про право.
При цьому питання встановлення факту самостійного виховання дитини батьком з метою отримання відстрочки від мобілізації, за відсутності усталеної судової практики та єдиного підходу, тривалий час вирішувалося судами виходячи із власного тлумачення норм закону.
Зазначену правову невизначеність Верховний Суд частково усунув у постанові від 07.05.2026 року у справі №743/1602/24, вказавши на те, що сам по собі факт проживання дитини разом із батьком, розірвання шлюбу між батьками, створення матір’ю нової сім’ї, народження іншої дитини чи фактичне здійснення батьком основного догляду за дитиною не свідчать про самостійне виховання батьком дитини.
Так, якщо стисло, за правовою позицією Верховного Суду статус батька, який самостійно виховує дитину, потребує повного припинення або обмеження батьківської правосуб’єктності матері, а не лише встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини батьком та/або проживання дитини з батьком.
Водночас у названій постанові Верховний Суд вказав, що припинення або обмеження батьківської правосуб’єктності одного з батьків пов'язується з настанням юридичних фактів, підтверджених актами цивільного стану або рішенням суду, зокрема, таких, як: смерть, позбавлення батьківських прав, визнання особи недієздатною, померлою або безвісно відсутньою.
Такий підхід Верховного Суду викликає обґрунтовані сумніви щодо його узгодженості зі змістом пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Адже законодавець передбачив окремою підставою для відстрочки факт самостійного виховання та утримання дитини за рішенням суду, відокремивши її від інших підстав (смерть другого з батьків, позбавлення батьківських прав, визнання безвісно відсутнім тощо).
Водночас із мотивів постанови Верховного Суду випливає, що встановлення такого факту пов’язується саме з наявністю юридичних обставин, які припиняють або обмежують батьківську правосуб’єктність другого з батьків: смерть другого з батьків, позбавлення батьківських прав, визнання безвісно відсутнім тощо.
За такого підходу самостійне виховання дитини за рішенням суду фактично втрачає самостійне правове значення як окрема підстава для надання відстрочки, оскільки її застосування стає залежним від існування інших підстав, уже прямо передбачених цією ж нормою Закону.