Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство: правовий аналіз та практика суду

Артур Сімейко31 грудня 2025 р.

Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство за ч.2 ст.61 КУзПБ — практика Верховного Суду

І. Вступ

Субсидіарна відповідальність суб’єктів такої відповідальності у справах про банкрутство є відносно "новим" правовим інститутом та самостійним видом цивільно-правової відповідальності, який з початку 2018 року почав активно застосовуватися у судовій практиці при розгляді справ про банкрутство (пункти 25-27 постанови Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №906/904/16).

Частиною третьою статті 96 ЦК України, яка не змінювалася зі дня набрання чинності самим Цивільним кодексом України, передбачено, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Водночас, частиною першою статті 619 ЦК України передбачено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Що стосується безпосередньо законодавства про банкрутство, то відповідна норма про можливість покладення субсидіарної відповідальності на третіх осіб була запроваджена свого часу ще Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" – частина п’ята статті 41 вказаного Закону.

Однак на практиці вказана норма у справах про банкрутство не застосовувалася, оскільки домінувала точка зору, що вина осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності, як різновиду цивільно-правової відповідальності, має бути доведена у кримінальному провадженні та підтверджена вироком суду.

Про те, як це часто буває, все змінилося після ухвалення Верховним Судом (судді: головуючий – Пєсков В.Г., члени колегії – Катеринчук Л.Й., Погребняк В.Я.) постанови від 30.01.2018 у справі №923/862/15, в якій Верховний Суд зазначив, що діюче законодавство України не пов’язує можливість покладення субсидіарної відповідальності на відповідних осіб згідно з частиною п’ятою статті 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з обов’язковою наявністю вироку/вироків відносно таких осіб.

З цього моменту починається практична реалізація правового інституту субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства у судовій практиці Верховного Суду.

Не без іронії та не без жалю зазначу про втілену в життя Верховним Судом доктрину "пронизування корпоративної вуалі" (piercing the veil of incorporation), сутність якої полягає у можливості покладення відповідальності за зобов’язаннями юридичної особи на органи її управління, та механізм «зняття корпоративної вуалі» сутність якого полягає в тому, що суд виявляє осіб (знімає вуаль з осіб), які будь-яким чином мали можливість визначати дії банкрута, а, відтак, є відповідальними за доведення юридичної особи до банкрутства.

Тобто, доктрина "зняття корпоративної вуалі" полягає в тому, що суд може "проколоти" корпоративну завісу (тобто ігнорувати обмежену відповідальність) і покласти відповідальність на акціонерів чи бенефіціарів, якщо компанія є лише прикриттям, інструментом для шахрайства, ухилення від сплати податків чи інших неправомірних дій.

Щодо моєї іронії, пояснюю, що "зняття корпоративної вуалі" (piercing the corporate veil), як судова доктрина, виникла в англо-американському праві (США/Велика Британія) у кінці позаминулого століття – рішення Палати лордів у справі Salomon проти A Salomon & Co Ltd, 1887 рік.

На моє переконання, вказана доктрина на сьогоднішній день є архаїчною, застарілою та, навіть, шкідливою, позаяк порушує принцип правової визначеності, оскільки не має чітких критеріїв, а, більшою мірою, базується на суб’єктивних поняттях суду (суддів).

Зауважу, що і в англо-американському праві вказана доктрина не виробила чітких та конкретних параметрів, за наявності яких можна зробити однозначний висновок про можливість «зняття корпоративної вуалі». А, відтак, при розгляді подібних справ американські суди відповідно до свого власного переконання у кожному конкретному випадку використовували ті або інші критерії.

Відтак, як у минулому, так і у сьогоденні, розглядаючи відповідну справу, ніколи не знаєш, а чи вирішить суд «проколоти» вуаль на основі власних суб’єктивних оцінок.

Те, що було дозволено Палаті лордів Великої Британії, навряд чи доцільно запроваджувати у правове поле демократичної, соціальної, правової держави.

Повертаючись до днів сьогодення, не можу не звернути увагу на оприлюднену на офіційному веб-порталі «Судова влада України» доповідь судді КГС ВС Ірини Кондратової, яка у своєму виступі сказала буквально наступне: у вітчизняному законодавстві не закріплена доктрина «зняття корпоративної вуалі», але українські суди за певних обставин знімають корпоративну вуаль.

No comments! Кожен сам для себе визначиться з тим питання, як можна зняти вуаль за відсутності правового регулювання такого зняття. Як?

Що ж стосується позиції Верховного Суду, то, на його думку, яка (думка Верховного Суду), незмінно переписується з однієї постанови в іншу, доктрина "пронизування корпоративної вуалі" у чинному КУзПБ знайшла своє втілення в інститутах солідарної відповідальності керівника боржника (частина шоста статті 34 КУзПБ) та субсидіарної відповідальності керівників, засновників (учасників, акціонерів) боржника, інших осіб (частина друга статті 61 КУзПБ), які можливо реалізувати в межах справ про банкрутство юридичних осіб (п.95 постанови від 11.11.2025 у справі № 914/1196/20, постанова від 17.10.2024 у справі № 916/1930/20(916/3453/23), п.50 постанови від 17.09.2024 у справі №911/4531/15 (911/1121/23), п.47 постанови від 27.08.2024 у справі №917/257/19, п.40 постанови від 19.03.2024 у справі № 911/94/22 (911/2436/22), п.32 постанови від 08.06.2023 у справі №910/17743/18, п.48 постанови від 09.06.2022 справі № 904/76/21).

Ніде правди діти – далеко не у всіх своїх постановах у справах цієї категорії Верховний Суд прямо апелює до доктрини "пронизування корпоративної вуалі". Але, і це моя особиста думка, яка сформована виключно на аналізі деяких судових рішень Верховного Суду, оприлюднених на ЄДРСС, у тих випадках, коли суд "знімає вуаль" з тієї чи іншої особи-відповідача, то, одночасно, цією ж вуаллю суд прикриває важливі доводи та докази однієї із сторін у справі.

ІІ. Поняття та правова природа субсидіарної відповідальності

Нормативно-правовою підставою негативної (ретроспективної) субсидіарної відповідальності, що настає після вчинення правопорушення, є приписи статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

Так, згідно з абзацом другим частини другої ст.61 КУзПБ у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов’язаннями.

При цьому субсидіарна відповідальність хоча і є, як мною зазначено вище, самостійним видом цивільно-правової відповідальності, однак, по-перше, не є безумовною майновою санкцією або особливою формою цивільної відповідальності, що застосовується автоматично у разі недостатності майна боржника, а, по-друге, така відповідальність носить деліктний характер і ґрунтується на класичній конструкції цивільного правопорушення.

Згідно з абзацом першим частини другої ст.61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

З огляду на те, що пред’явлення вимоги до суб’єктів відповідальності можливе лише після вчинення ліквідатором всієї повноти дій, спрямованих на виявлення та реалізацію активів боржника, та за умови недостатності грошових коштів для задоволення у повному обсязі вимог кредиторів – то питання розгляду господарським судом заяви про застосування субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства відбувається виключно у ліквідаційній процедурі в межах процедур банкрутства.

За правовою позицією Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у п.48 постанови від 08.06.2023 у справі № 910/17743/18, статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.

Разом з тим, стаття 61 КУзПБ не створює автономного виду відповідальності, відірваного від загальних засад цивільного права, а передбачає спеціальний механізм реалізації деліктної відповідальності у процедурі банкрутства, з урахуванням публічного інтересу у захисті прав кредиторів.

Так, зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника (п.49 постанови Верховного Суду від 08.06.2023 у справі №910/17743/18).

В свою чергу, ліквідатор із посиланням на ті чи інші докази має належно обґрунтувати наявність підстав для притягнення особи (осіб) до субсидіарної відповідальності (п.51 постанова Верховного Суду від 08.06.2023 у справі №910/17743/18).

Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об’єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб’єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об’єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно не надає можливості визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на таких суб’єктів (зазначена правова позиція викладена Верховним Судом в п.44 постанови від 02.08.2022 у справі №908/314/18; в постанові від 15.02.2022 у справі № 927/219/20).

Відтак, підсумовуючи, відсутність/ненадання ліквідатором належних доказів на підтвердження тих обставин, посиланням на які мотивовані заявлені вимоги, кажучи словами Верховного Суду – «спростовує існування об’єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно не надає можливості визначити суб’єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність».

ІІІ. Загальні умови та підстави покладення субсидіарної відповідальності

Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство не є різновидом кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності, а, як мною вже зазначалося вище, становить самостійний вид цивільно-правової відповідальності, що застосовується виключно в межах процедур банкрутства та за спеціальними правилами, встановленими Кодексом України з процедур банкрутства.

За загальним правилом підставою цивільно-правової відповідальності є вчинення особою протиправного діяння, яке містить склад відповідного правопорушення. Не є виключенням із загального правила і підстави субсидіарної відповідальності відповідних суб’єктів.

Водночас, особливістю такої категорії справ є те, що суд досліджує цивільно-правову поведінку відповідних відповідачів крізь призму їх впливу на фінансовий стан боржника, а не їх кримінально-карані діяння, зокрема, під час розгляду справи суд має дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, які сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника (п.126 постанови Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16; п.46 постанова від 08.06.2023 у справі №910/17743/18).

Повертаючись до складу правопорушення, як підстави субсидіарної відповідальності, то, як зауважив Верховний Суд у п.38 постанови від 08.06.2023 у справі №910/17743/1808.06.2023 у справі №910/17743/18, визначене частиною другою статті 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого засновники, керівник боржника та інші особи можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення (об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони).

Аналіз змісту ч.2 ст.61 КУзПБ, зокрема, аналіз використаного законодавцем словосполучення «у зв’язку з доведенням його до банкрутства» у взаємозв’язку з положеннями ст.42 КУзПБ та ст.619 ЦК України дає підстави для висновку про те, що субсидіарна відповідальність осіб, які мають або мали вплив на діяльність боржника, настає за наявності, одночасно, наступних умов:

1) вчинення особами, які мають або мали вплив на діяльність боржника, таких дій або бездіяльності, які, як наслідок, призвели до неспроможності підприємства виконати свої зобов’язання.

Або, кажучи іншими словами, особи які мають або мали вплив на діяльність боржника, вчиняють такі діяння (дії або бездіяльність), які приводять до банкрутства підприємства (наслідком яких є банкрутство).

При цьому підприємство доводиться до банкрутства внаслідок умисних та цілеспрямованих діянь відповідних осіб.

2) між діяннями (діями або бездіяльністю) осіб, які мають або мали вплив на діяльність боржника, та настанням фінансової неспроможності боржника є прямий причинно-наслідковий зв’язок.

Відтак, покладення субсидіарної відповідальності на певних осіб можливо тільки у тому випадку, якщо такі особи прямо чи опосередковано брали участь у доведенні підприємства до банкрутства.

Окремо слід зазначити про випадки пред’явлення ліквідатором вимоги про покладення субсидіарної відповідальності на декількох осіб.

У таких випадках, як роз’яснив Верховний Суд (53-54 постанови від 02.08.2022 у справі №908/314/18), розглядаючи справу суд має врахувати, що особи вважаються такими, які спільно завдали шкоди, якщо вони завдали неподільну шкоду взаємопов’язаними сукупними діями або діями з єдністю наміру. Солідарний характер відповідальності осіб, які спільно завдали шкоди, пояснюється неподільністю результату їхніх шкідливих діянь і необхідністю створення умов для відновлення порушених прав потерпілого.

У разі не встановлення таких вимог (щодо спільно завданої шкоди), наявність елементів складу цивільного правопорушення щодо кожного з відповідачів (осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності) та неподільність завданої шкоди щодо кожної з цих осіб - має бути обов’язково встановлена, в тому числі і з метою задоволення заяви потерпілого (у разі її подання) про визначення відповідальності кожної особи у частці відповідно до ступеня її вини.

Відтак, підсумовуючи, у разі пред’явлення ліквідатором вимоги про покладення солідарно субсидіарної відповідальності на декількох осіб (учасників/засновників, керівників, інших осіб) суд має встановити:

по-перше, наявність елементів складу цивільного правопорушення щодо кожного з відповідачів (осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності) та неподільність завданої шкоди щодо кожної з цих осіб;

по-друге, або визначити ступінь відповідальності кожного відповідача (у разі подання заяви відповідачем), або встановити, що шкода завдана спільними неподільними діями.

3.1. Щодо об’єктивної сторони складу правопорушення

Так, об’єктивну сторону правопорушення, визначеного ч.2 ст.61 КУзПБ, становлять, зокрема, такі дії/бездіяльність відповідних суб’єктів, які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства та відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів (п.9.20 постанови Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21; п.91 постанови ВС від 22.04.2021 у справі №915/1624/16; п.41.2 постанови ВС від 02.08.2022 у справі №908/314/18).

При цьому Верховний Суд у своїх судових рішеннях, як доречно, так і недоречно, повторює, що законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об’єктивну сторону такого правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб’єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями (перелік яких не є вичерпним) можуть бути, зокрема:

вчинення суб’єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення, внаслідок чого настає неплатоспроможність боржника;
прийняття суб’єктами відповідальності рішення при виведенні активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов’язаннях;
прийняття суб’єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника;
укладення завідомо невигідних угод, наприклад, із компаніями - «одноденками», які завідомо нездатні виконати зобов’язання контрагентів, внаслідок чого настає неплатоспроможність боржника;
виведення коштів з обігу підприємства на користь третіх осіб, внаслідок чого настає неплатоспроможність боржника.

Незважаючи на те, що наведений перелік кола обставин, які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство та які утворюють об’єктивну сторону відповідного правопорушення не є вичерпним, разом з тим об’єктивна сторона вказаного правопорушення завжди виражається у вчиненні таких діянь, які у підсумку приводять до настання неплатоспроможності боржника.

Або, кажучи іншими словами, об’єктивна сторона вказаного правопорушення виражається у вчиненні таких діянь, наслідком яких є банкрутство підприємства.

Відповідні висновки щодо кола обставин (перелік яких не є вичерпним), які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство сформовано у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 30.01.2018 у справі №923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 01.10.2020 у справі № 914/3120/15, від 12.11.2020 у справі №916/1105/16.

Відтак, зміст правопорушення з доведення до банкрутства не обмежується вичерпним переліком дій/бездіяльності суб’єктів правопорушення, а їх характер саме як протиправний оцінюється за відповідними правовими та економічними показниками.

При цьому неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому (див. також mutatis mutandis п.66 постанови ВП/ВС від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц; п.7.56 постанови ВП/ВС від 25.05.2021 у справі №910/11027/18).

Отже, зміст відповідного делікту, якщо стисло, становлять умисні і цілеспрямовані дії/бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам.

Відтак, субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства за своєю правовою природою є відповідальністю за зловживання суб’єктивними цивільними правами, які завдали шкоди кредиторам – п.40 постанови Верховного Суду від 02.08.2022 року у справі №908/314/18.

Саме недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, оскільки протиправне порушення суб’єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов’язаної особи – п.96 постанови Верховного Суду від 08.06.2023 року у справі №910/17743/18.

Таким чином, сутність субсидіарної відповідальності, виходячи з приписів ч.2 ст.61 КУзПБ, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, полягає, зокрема, в тому, що суб’єкти (суб’єкт) субсидіарної відповідальності, зловживаючи своїми цивільними правами, в порушення принципу добросовісності вчиняють такі дії або бездіяльність, які у підсумку завдають шкоди інтересам кредиторів.

Крім того, в контексті об’єктивної сторони субсидіарної відповідальності, необхідно звернути увагу на позицію Верховного Суду стосовно таких втрат підприємства, які відносяться до категорії нормального виробничо-господарського ризику.

Так, у своїх судових рішеннях, Верховний Суд (наприклад, п.93 постанови від 08.06.2023 у справі №910/17743/18) постійно звертає увагу на те, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), а, відтак, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Отже, особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов’язані діяти не лише в межах своїх повноважень, а й добросовісно і розумно, а будь-яка господарська операція, дія (бездіяльність) суб’єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, які мають відповідати інтересам цієї юридичної особи (п.94-95 постанови ВС від 08.06.2023 у справі №910/17743/18).

Відтак, зважаючи на те, що між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) у процесі діяльності складаються відносини довірчого характеру, то протиправна поведінка зазначеної особи може виражатися: 1) у невиконанні нею обов’язків, прямо встановлених установчими документами товариства; 2) перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства; 3) неналежному чи недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Отже шкода, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, не є підставою для покладення субсидіарної відповідальності, однак якщо дії особи, яка мала вплив на економічну (юридичну) долю боржника, викликають об’єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, то на таку особу переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей на шкоду інтересам боржника та його кредиторів.

А у разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази, така поведінка має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент.

В силу статті 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої поведінки (див. висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16).

Відтак, підсумовуючи, негативні економічні наслідки господарської діяльності, спричинені ринковими коливаннями, зміною кон’юнктури або форс-мажорними обставинами, самі по собі не можуть свідчити про доведення до банкрутства.

Розглядаючи справу, ліквідатор повинен довести, а суд встановити, що саме конкретні управлінські рішення, фінансові операції або організаційні дії/бездіяльність відповідальної особи:

1) виходили за межі звичайного підприємницького ризику;

2) призвели або істотно сприяли втраті платоспроможності боржника;

3) перебували у прямому причинному зв’язку з неможливістю задоволення вимог кредиторів.

3.2. Щодо причинно-наслідкового зв’язку як обов’язкового елементу об’єктивної сторони складу правопорушення

Причинно-наслідковий зв’язок між винними діями/бездіяльністю суб’єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків є обов’язковим елементом об’єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч.2 ст.61 КУзПБ (висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.06.2020 у справі №910/21232/16, від 14.07.2020 у справі №904/6379/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17).

Відтак, зважаючи на те, що причинно-наслідковий зв’язок є обов’язковим елементом об’єктивної сторони правопорушення, то, як наслідок, визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 ГПК України причинно-наслідкового зв’язку між винними діями/бездіяльністю суб’єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів) обов’язок чого покладається на ліквідатора (п.47 постанови Верховного Суду від 08.06.2023 у справі №910/17743/18).

В контексті наведених вище роз’яснень Верховного Суду, щодо необхідності доведення причинно-наслідкового зв’язку між винними діями та відповідними наслідками, слід зазначити про наступне.

По-перше. Відповідно до роз’яснення, викладеного, зокрема, у п.48.1 постанови Верховного Суду від 02.08.2022 року у справі №908/314/18, з об’єктивної сторони первинною є шкода, що завдається майну юридичної особи і здатність її до майнової діяльності. Шкода, що завдається майновій сфері юридичної особи стає причиною розладу процесу організації і управління, тягне за собою зупинення виробничої діяльності та припинення господарських відносин з контрагентами і, зокрема, з кредиторами. Шкода виступає як мета, а протиправна поведінка - як засіб для її досягнення.

По-друге. Зважаючи на те, що шкода, яка завдається юридичній особі, є наслідком протиправної поведінки контролюючих осіб, то в силу загальновизнаного правила conditio sine qua non (умова, без якої не може бути) причиною заподіяння шкоди може бути лише те діяння, яке, зокрема, створює реальну можливість настання наслідків.

Відтак, підсумовуючи, при вирішенні питання щодо покладення субсидіарної відповідальності, дослідженню підлягають обставини поведінки (дії чи бездіяльність) суб’єктів відповідальності, які повинні знаходитися в причинно-наслідковому зв’язку відносно порушення, передбаченого частиною 2 статті 61 КУзПБ, що здійснюється судом, який вирішує спір про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство.

3.3. Суб’єкти субсидіарної відповідальності: формальний статус vs фактичний вплив

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду (п.103 постанови ВС від 11.11.2025 у справі №914/1196/20, передостанній абзац п.41.3 постанови ВС від 02.08.2022 у справі №908/314/18, п.9.19 постанови ВС від 19.06.2024 у справі №906/1155/20 (906/1113/21), п.41 та п.44 постанови ВС від 08.06.2023 року у справі №910/17743/18) тлумачення положень частини другої статті 61 КУзПБ із застосуванням філологічного, системного та телеологічного (цільового) способів її інтерпретації свідчить, що у ній закріплено припис згідно з яким суб’єктами субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства є: 1) засновники (учасники, акціонери); 2) керівники боржника; 3) інші особи, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії.

Відтак, згідно з усталеною практикою Верховного Суду, до суб’єктів субсидіарної відповідальності можуть бути віднесені будь-які особи, але за умови, що внаслідок винних діянь таких осіб настало банкрутство юридичної особи.

Отже, відсутність у особи статусу керівника чи учасника боржника (засновника, акціонера) не виключає можливості притягнення її до субсидіарної, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника.

Водночас, сам по собі економічний інтерес, ділові зв’язки чи навіть отримання вигоди від діяльності боржника не є достатніми підставами для покладення субсидіарної відповідальності без встановлення причинно-наслідкового зв’язку між діями такої особи та доведенням боржника до банкрутства.

Разом з тим, існування категорії «інших осіб», як суб’єктів субсидіарної відповідальності, у поєднанні з доктриною «зняття корпоративної вуалі», на мою думку, є, м’яко кажучи, сумнівною.

В контексті питання суб’єктів субсидіарної відповідальності, хочу звернути увагу на два судових рішення Верховного Суду, в яких висловлена правова позиція щодо відповідальності в залежності від суб’єктного статусу відповідача.

По-перше. Так, постанові від 02.08.2022 у справі №908/314/18 погодився з висновком апеляційного суду про те, що відповідач, володіючи незначною часткою в статутному капіталі боржника, не мав ані прав, ані повноважень на скликання чергових та/або позачергових загальних зборів учасників товариства, був обмежений у можливості давати обов’язкові для боржника вказівки, іншим чином визначати його дії та впливати на діяльність товариства, а тому підстав для покладання на нього субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями боржника немає.

По-друге. В рамках розгляду справи №924/1276/23 апеляційний суд, посилаючись на принцип добросовісності, розмежував ролі директора та комерційного директора; скасував ухвалу суду першої інстанції, якою покладено солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів на директора та комерційного директора, та поклав таку відповідальність виключно на комерційного директора.

Верховний Суд, переглядаючи справу у касаційному порядку та, наголосивши на необхідності індивідуалізації вини, у своїй постанові від 22.10.2025 у справі №924/1276/23 дійшов висновку: добросовісність директора та його активні дії виключають можливість притягнення його до солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів.

І хоча в рамках розгляду справи №924/1276/23 вирішувалося питання щодо солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів, висновки Верховного Суду з посиланням на принцип добросовісності, індивідуалізації вини, презумпцію вини керівника, яка є спростовною, можуть бути застосовані і при розгляді питання про покладення субсидіарної відповідальності на відповідних суб’єктів. Зокрема, вказівка суду про необхідність індивідуалізації вини, створює підґрунтя для захисту керівників і у спорах про субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника.